Олександр Ткаченко. Позивний «Севас», тому що народився у Севастополі.
Морпіх Ткаченко не зрадив Україну, коли в Крим прийшли «зелені чоловічки». Він не порушив присягу і вийшов на материк разом із побратимами. Перед великою війною оселився із сім’єю в Ірпені. Його квартира ось там, за стіною, з якої дивиться тепер янголом- охоронцем.
Рустем Софієв, мешканець будинку:
«Я відчував серцем, що це якраз та людина, від якої залежить – завтра прокинемося ми, чи не прокинемося. Будемо зустрічати сонце, чи не будемо. І кожного дня це проявлялося».
У лютому-березні 2022-го Олександр Ткаченко був легендарним командиром штурмового підрозділу, координував бойові дії на блок-посту «Жираф» та «Караван-Гала». Обороняв Ірпінь аж до визволення міста.
Євгеній Ціфринець, «Морпіх»:
«Він казав: треба напрягтися. Бо тут дуже важко».
Морський піхотинець Віктор Кардаш служив у підпорядкуванні «Севаса» ще у 2015. Визволяли Маріуполь. Каже кращого командира не знав за все своє життя. Саме йому і завдячує тим, що живий.
Віктор Кардаш, морський піхотинець:
«Був прильот. Зачепило мене і частину його. У нього сідницю розпороло, а у мене пострадала нога. Він каже, щоб ти не говорив, не тратив свої сили, просто стискай мені руку. І я кожну секунду стискав йому руку, щоб він відчував, що я не втратив свідомість».
Усі, хто знав Олександра Ткаченка кажуть, він ніколи не показував, що кращий. Але був таким. Такої людяності і такого патріотизму, який мав цей чоловік, варто було б повчитися кожному. Любові до рідної землі вчив і своїх дітей. А їх у нього – трійко.
Ніколь, донька Олександра Ткаченка:
«Я колись батькові кажу: тату, ти вже воюєш 10 років. Давай ми кудись поїдемо. Він сказав, я зі своєї землі нікуди не поїду. У нього були міцні стосунки з місцем де він народився і він вважав, щ. усі повинні мати такі стосунки зі своєю землею, зі своєю країною».
Олександр Ткаченко підірвався на міні в Сумській області під час виконання бойового завдання торік у листопаді. У пам’ять про нього встановили меморіальну дошку на будинку № 30, по вулиці Дмитра Павличка, колишня Єсеніна. Поклонитися герою може кожен.
Євгеній Ціфринець, «Морпіх»:
«Що ми можемо для нього зробити? Це безпосередньо пам’ятати, що він зробив для Ірпеня, для України. Для мене він живий і завжди буде моїм другом».