«Мій обов’язок – дати добру освіту хлопцям, а дівчата хай заміж виходять».
Таку фразу від свого тата нерідко чула в дитинстві Ольга Кобилянська – українська письменниця-модерністка, рання буковинська феміністка та близька подруга Лесі Українки. Але давайте все по порядку!
Народилася Ольга Кобилянська 27 листопада 1863 року на Буковині в багатодітній сім’ї службовця. Саме через оце батькове: «Освіта треба хлопцям» Кобилянська закінчила лише чотири класи німецької школи.
Казала письменниця пізніше і стала борчинею за права жінок. Досліджувала фемінізм та тему емансипації жінки. Долучалася до феміністичних рухів майже протягом усього життя.
Писати Кобилянська почала ще в дитинстві. Спершу це були маленькі віршики та казочки німецькою мовою. У 17 років народилася її перша серйозна літературна проба – автобіографічна повість «Гортенза, або Нарис із життя однієї дівчини». Теж німецькою.
Писати українською Ольга починає у 1891-му після знайомства із Софією Окуневською – однією з найосвіченіших жінок тодішньої Галичини. Саме вона переконала письменницю писати українською мовою. І вже в 1895 році світ побачила перша українськомовна повість Кобилянської – «Людина». А роком пізніше виходить її доленосна повість «Лореляй». Саме завдяки їй Ольга Кобилянська подружилася з Лесею Українкою.
Леся Українка Кобилянській:
«Шановна і дорога товаришко! Хочу поділитися своїм захватом від вашої Наталки в повісті «Лореляй». Є у цьому творі щось свіже, молоде та оригінальне! У ньому я бачу правдивий літературний талант, а не дилетантизм літерацький, що вже так обрид мені в нашій літературі»…
Але з часом у листах письменниць майже зникають теми робочі та починаються особисті. Вони діляться своїми переживаннями, обговорюють чоловіків…
Листи такого змісту отримувала Українка від Кобилянської:
Кобилянська Лесі Українці:
«Дорога Лесічка! Листа одержала і дуже дякую за нього. Знаєш, а й правда, хтось так як заговорить до когось, то і радісно робиться і плакати хочеться. Боже, як то прикро, коли рідна людина так далеко, що ледве і «допишешся» до неї».
Листування двох видатних українських письменниць є одним із найзагадковіших епістолярних творів. Довкола нього вже не перше століття крутиться безліч здогадок та чуток.
«Пишна троянда в саду української літератури». Так Кобилянську називав письменник Михайло Старицький. Бо творчість її буяла та розквітала протягом всього життя.
За понад 50 років письменництва, гірська орлиця (так себе називала Кобилянська) написала понад 40 новел та оповідань. Близько 10 повістей та романів. Та попри успіх у творчості, вона була нещасна в особистому житті.
У 1919 році Ольга Кобилянська написала невеличкий заповіт:
«Будьте здорові і згадуйте мене. Я ніколи не була щаслива. Найкращі хвилини були в мене, коли я писала і закінчувала мої твори. Всіх тих небагатьох чоловіків, яких я любила, я пізніше зневажала».
Вона ніколи не була заміжньою. Своїх дітей не мала. Донькою їй стала племінниця Оленка, яку вона вдочерила. Тільки одній їй до останнього подиху Кобилянська дарувала свою любов. Відійшла в засвіти письменниця на 78-му році життя.
Сьогодні у Чернівцях діє єдиний в Україні літературно-меморіальний музей письменниці, в будинку, в якому Кобилянська мешкала з 1925 року до смерті. Там, серед численних експонатів і особистих речей, зберігається унікальний документ – щоденник Ольги Кобилянської, який вона вела впродовж семи останніх років життя.
Ім’я письменниці нині носять і вулиці в різних куточках України. Влітку 2023-го така з’явилася і в Ірпені. Її перейменували з колишньої Достоєвського.