Напевно більшість із вас впізнали цю парочку. Федір та Олеся вже третій рік поспіль закохують українських та світових глядачів. Герої із серіалу «І будуть люди» – історичної драми, яка переносить у ХХ століття та дає змогу пережити турбулентні етапи української історії.
А чи знали ви, що цей серіал знято за романом-епопеєю українського письменника Анатолія Дімарова? Дімарова, який від народження був Герасютою.
«Я все життя прожив під псевдо, як оунівські вояки», – говорив про себе Анатолій Дімаров.
Народився майбутній письменник у 1922-му на Полтавщині. У сім’ї працьовитих селян. Тоді, якщо ти мав хліб і до хліба, то вважався куркулем. От і прийшли його батька розкуркулювати. Матір і брата хотіли відправити в Сибір. То ж вони мусили втікати та змінювати прізвища.
Уперше згадка про Дімарова як про письменника виринає у 1949-му, коли йому було 27. Тоді світ побачила його перша збірка оповідань «Гості з Волині». А вже наприкінці 1950-х народжуються і його перші романи: «Ідол», «Біль і гнів», «І будуть люди», «Його сім’я».
У своїх творах письменник не боявся змальовувати часи примусової колективізації, голодомору та масові репресії. Але в той час на ці відрізки історії накладалося суворе табу. Наприклад, згаданий роман «І будуть люди» тоді перекроїли і викинули третину. Повну версію роману у його первісному вигляді видали лише у 2006 році у київському видавництві «Фенікс».
У доробку Анатолія Дімарова не лише література для дорослих, є що почитати і дітям. Казки: «Блакитна дитина», «На коні і під конем», «Друга планета, «Порцелянові чоловічки» та інші. Частина із них народилася у середині 70-х-наприкінці 80-х років, коли Дімаров жив в Ірпені у Будинку письменників. Ось у цьому – першому і головному корпусі.
Про цей період письменник розповідає у своїй автобіографічній повісті «Прожити й розповісти»:
«Будинок творчості письменників був для багатьох із нас своєрідною альма-матер, де списано гори паперу, де народилися не один роман чи п’єса, повість чи збірка віршів. Тут панувала атмосфера особливо затишна й світла, отой спокій і тиша, що спонукують тебе до письмового столу, – ніщо тебе не відірве од нього, не переб’є, не завадить – сиди і працюй», – згадував Дімаров.
Цей письменник ніколи не ліз за словом у кишеню. Завжди казав, що думав. Особливо недолюблював тих, хто говорив російською, як він називав їх «виварені у російськомовному розчині». Засуджував корупціонерів. Це можна побачити в останньому інтерв’ю письменника 2013-го року.
Анатолій Дімаров, український письменник:
«Чим далі, тим більше беззаконня. Закону в нас немає. Ви ж бачите, що робиться! Присвоюють, за копійки купують, розоряють. Зараз у нас чиновники особливо наживаються. Збагачуються хто як може! Україну розоряють, грабують, до ручки вже по суті доходить!».
На цьому відео Анатолію Дімарову 91 рік. Жага до справедливості у ньому не згасала ніколи.
Помер письменник роком пізніше, у 2014-му. Похований поруч із могилами матері та дружини на Байковому кладовищі.
Відтоді його іменем почали називати українські бібліотеки та вулиці. Улітку 2023 року вулиця Анатолія Дімарова з’явилася в Ірпені. Її перейменували з колишньої Сім’ї Сосніних.