Наталія Ткачова, мати загиблого Миколи Ткачова:
«Кажуть, герої не вмирають. Ні вмирають, ще й як».
Колись вони так само стояли тут, на шкільному подвір’ї. Тепер посміхаючись дивляться на сучасних учнів зі стіни. Дмитро Дубенчак та Микола Ткачов — випускники Ірпінського ліцею №2. Обидва загинули, захищаючи батьківщину.
У День захисників і захисниць України на стінах ліцею відкрили меморіальні дошки у пам’ять про героїв.
Віталій Коваленко, заступник начальниці відділу культури, національностей та релігій ІМР:
«Усе, що мені відомо так це, що по позиції Миколи відкрили вогонь із гранатомета. Один із уламків влучив йому у шию».
Миколі Ткачову назавжди 25. Після початку повномасштабного вторгнення юнак активно почав цікавитися спортом, потім повідомив рідним, що піде воювати. Спочатку вирушив на навчання, згодом підписав контракт із Третьою штурмовою бригадою. За свою вихованість та освіченість отримав позивний «Джентльмен».
Наталія Ткачова, мати загиблого Миколи Ткачова:
«Він дуже рвався воювати. Я це вже відчула в останні дні перед його уходом. Але, коли він прийшов після навчання додому за деякими речами, він мені сказав: мамо, я такий щасливий. І ви знаєте, я його зрозуміла, я також була щаслива, що він щасливий».
На жаль, Микола загинув у свій перший чи другий вихід на лінію зіткнення. Це сталося під час відбиття штурму поблизу села Терни на Донеччині.
Віталій Коваленко, заступник начальниці відділу культури, національностей та релігій ІМР:
«Дмитро Дубенчак народився 22 липня 1984 року в Ірпені. 2002 року закінчив середню школу №2 та музичну школу по класу фортепіано. Самостійно опанував і гітару. Мав здібності до іноземних мов».
У нього було все — люблячі рідні та друзі. Він мав безліч можливостей мандрувати чи займатися музикою. Але Дмитро Дубенчак обрав для себе — встати на захист рідної країни. Пішов до війська ще до повномасштабного вторгнення. Служив у 26-тій артилерійській бригаді. Зустрів велику війну у Сєвєродонецьку. Загинув у бою 29 жовтня 2022 року.
Тетяна Дубенчак, мати загиблого Дмитра Дубенчака:
«Дякую школі, яка виховала наших дітей не просто фахівцями, не просто учнями, а ще й дуже важливо, що вони виховали у них загострене почуття справедливості, відповідальності, мужності. Діма п’яте покоління ірпінців. Йому було дуже дороге це місто, яке він пішов, не вагаючись, захищати, як і свою країну».
Тепер їх тут четверо. Четверо відважних героїв, які загинули, боронячи свою країну.
Андрій Кравчук, перший заступник Ірпінського міського голови:
«Знаємо точно, що ще не одне покоління чудових молодих людей, які будуть виховуватися у цій школі, згадають про них. Саме так пам’ять поки про них буде жити. Вони будуть жити в наших серцях і в історії нашого міста».
Рідні кажуть, найбільш важливо для них — підтримка громади.
Наталія Ткачова, мати загиблого Миколи Ткачова:
«Ніякі нагороди, ніякі таблички не повернуть уже мені мого синочка, але оця підтримка навіть збоку чужих людей, вона виявляється ще більше, ніж підтримка своїх рідних».