Вероніка Стаценко, журналістка:
«В Ірпінському краєзнавчому музеї регулярно проходять цікаві й безкоштовні виставки — тут справді є на що подивитися. Але чи знають про це самі ірпінці? Чи бували тут раніше і що могло б їх зацікавити? Дивіться в опитуванні».
Мешканка Ірпеня:
«-Скажіть, впізнаєте це місце? -Це Ірпінський музей. Чули про такий? -Це який тут знаходиться? -Так. -Ну я там не була».
Мешканка Ірпеня:
«Де. Я не знаю, де музей. -Ось тут поруч, як до міськради йти. Трошки пройти. -Ну все тоді. Піду».
Мешканець Ірпеня:
«Знаю, що є бібліотека. Є пункт незламності. — А тут поруч. -Де він находиться? -Як до міськради йти, зліва».
Мешканець Ірпеня:
«А от тут. Але ми там ще не були. -А чому? -Ми не так давно тут живемо. Але збираємося, сходимо. Іноді читаю, що виставки бувають. Треба буде сходить».
Мешканець Ірпеня:
«-Ви знали, що в Ірпені є музей? -Так. -Про якийсь чув напевно».
Мешканці Ірпеня:
«Ми не місцеві. Не місцеві».
Мешканець Ірпеня:
«Ми приїжджі. ВПО. Звісно, знаємо. Ось він».
Мешканка Ірпеня:
«Ні. Я взагалі живу тут лише місяць. Я з Донбасу. Знайомлюся ходжу з містом».
Мешканка Ірпеня:
«Так. Я ж з Ірпеня. Тут народилася. Знаю тут багато чого».
Мешканка Ірпеня:
«Ні. -А чому? Що заважає ходити? -Не знаю, що вам сказати. Просто я не знаю, де точно музей. Чула, що є в Ірпені музей».
Мешканка Ірпеня:
«Ні. Не знала. -А хотіли б побувати там? -Звісно. Бачте дитина одна, друга. Ніколи. Але з задоволенням побуваємо».
Мешканка Ірпеня:
«Колись у дитинстві була. Коли в школі навчалася».
Мешканка Ірпеня:
«Зі своїми дітьми були. 2 клас. Ірпінський ліцей №2. Мене вразило, що змінило експозицію. Додали багато про письменників, поетів, художників, які жили в цьому місті».
Мешканка Ірпеня:
«Я взагалі з Тернопільщини. Не проживаю тут. Приїхала до онуки. Тому, мабуть, підемо. Вдячна вам за пораду».
Мешканець Ірпеня:
«-Що заважає регулярно приходити в музей? -У нас батько лежачий. Така ситуація. Сімейні обставини».
Мешканка Ірпеня:
«-Робота. Цілий день на роботі».
Мешканка Ірпеня:
«Не цікавлюся. Зараз у нас усіх зовсім інша ситуація».
Мешканець Ірпеня:
«У мене он така робота. Я працюю на дому. Людей кормлю. Отак получається».
Мешканка Ірпеня:
«Якось не виходило. Ось так. -А що спонукало б Вас прийти? -Ну я не знаю… цікавість можливо якась. Традиції українські».
Мешканець Ірпеня:
«Хотіли б. Сьогодні працює? -Кожен день крім неділі і понеділка. -Зрозумів. Обовʼязково сходимо з дітьми. Ми не знали, чесно кажучи, що саме тут».
Мешканка Ірпеня:
«-А що б вас спонукало б туди прийти? -На вихідних можна. Просто не було ніде інформації. Аби була інформація десь у групах, то сходили б обов’язково».
Мешканець Ірпеня:
«Щось, щоб нам сподобалось. Виставка, яка мала б для нас сенс. Щось таке».
Мешканка Ірпеня:
«Особистий інтерес. Подивитися культуру самого Ірпеня, як тут усе відбувалося. Бо я ж не звідси. -А звідки ви? -З Бучанського району. Тут навчаюся у ДПУ».
Мешканець Ірпеня:
«-На вашу думку, чому сприяють музеї? -Людина повинна знати витоки, що раніше було, свою батьківщину, своє минуле треба знати».
Мешканка Ірпеня:
«Там зібрані факти, артефакти. Кожна людина може побачити це все і пережити ті емоції. Це дуже важливо для памʼяті».
Мешканка Ірпеня:
«На мою думку, це більш як культура розвитку молоді. Щоб люди розуміли, як виглядає історія, що вона є, не буде закінчуватися ніколи».
Вероніка Стаценко, журналістка:
«Двері Ірпінського музею відкриті з вівторка по суботу. Тож якщо не знаєте, як провести час цікаво й з користю — просто завітайте».