Почнемо з історії, яка завжди повторюється. Вранці 22 лютого 2014 року президент Віктор Янукович зник із Києва та покинув Україну. Парламент 328-ма голосами підтримав постанову про самоусунення Януковича з поста Президента України. Під час подій протестів Євромайдану в Києві з 21 листопада 2013 року по 23 лютого 2014 року у Києві в результаті вуличних сутичок було вбито більше 100 демонстрантів та 18 поліцейських. Цих жертв не було б, якби Янукович зміг переступити свої необгрунтовані політичні амбіції.
Політична криза в Ірпені має свою аналогією. 21 липня відсторонений міський голова Ірпеня Олександр Маркушин закликав усіх мешканців громади вийти на мітинг на його підтримку. Втім, заклик Маркушина був проігнорований ірпінцями. Підтримати колишнього очільники прийшли лише кілька десятків колишніх працівників виконкому, яких звільнили разом із Маркушиним. Це менше 0,0001% від кількості мешканців громади.
І це паралель, яка не може не лякати. Янукович і Маркушин — різні за масштабом, але однакові у стратегії втрати довіри. Один тікав з Межигір’я, інший — ховається за звільненими чиновниками. Один закликав “навести порядок”, інший — збирає мітинги з працівників, що сиділи на бюджетних потоках. Обидва не усвідомлювали: влада — не про схеми, а про довіру. І коли ця довіра зникає – навіть найміцніші паркани та схеми не рятують.
Немає нічого гіршого, ніж намагатися втримати владу після того, як народ сказав: «Досить». І якщо у випадку з Януковичем це стало уроком для всієї країни, то Маркушин — це нагадування, що системні хиби не завжди приходять згори. Вони починаються в конкретному місті — як Ірпінь.
Маркушин є фігурантом десятків кримінальних проваджень Нацполіції, Бучанської прокуратури та Державного бюро розслідувань. Справи стосуються викрадення людей, заволодіння бюджетними коштами, зарплатними схемами, махінаціями з пайовою участю, виведенням коштів на наближені компанії. Варто зазначити, що мешканці громади перестали ходити на суди на підтримку Маркушина, так само, як і на мітинги.
Є ряд причин, щоб Маркушин не був «Януковичем» до кінця і самостійно пішов зі своєї посади:
1. Він остаточно втратив діалог із депутатами Ірпінської міської ради. А без співпраці мера з депутатським корпусом громада приречена виживати, про відновлення і розвиток не може бути й мови.
2. Він зрадив тих, хто привів його до влади. Заявляючи, що його обрала громада, він забув, що громада обирала не окремо взятого Маркушина, а команду, яка ефективно працювала і довірила йому бути її представником. Коли йому було треба, він чіпляв на себе колективні заслуги, а потім підставляв членів команди, щоб вигородити себе у корупційних скандалах.
3. Сам Маркушин не створив нічого в місті. За його каденції не було побудовано взагалі нічого. Все, що містяни (особливо нові) бачать навколо – це результат роботи Карплюка та його команди «Нових Облич» за період 2015-2020 років. До того, як Маркушин став мером.
4. Маркушин відновив схеми, якими Ірпінь розкрадали десятками років до приходу Карплюка. Зарплати по 200 тис грн; матеріальна допомога обраним; десятки мертвих душ на комунальних підприємствах; завищені комунальні кошториси і хабарі від бізнесу – все це знищує ірпінський бюджет.
5. Інформаційний бруд і фейки, створені персональною прес-службою Маркушина, перетворили героїчне місто Ірпінь на місто дурної слави, куди перестали їздити серйозні партнери. Журналісти вже неодноразово писали про те, що реально діями Маркушина управляє незадекларована ним співмешканка Таїсія Юсупова, яка має російський слід.
Попри все це поведінка Маркушина за останні пів року яскраво свідчить, що головною для нього є влада за будь-яку ціну. Навіть якщо ціною є спокій і майбутнє громади. Але уроки історії ніхто не відміняв: Янукович теж колись збирався правити вічно…