«Мрію обійняти коханого». Вероніка востаннє розмовляла зі своїм чоловіком майже два з половиною роки тому. Відтоді жодного разу вона його не чула і не бачила. Досі не знає як він, де він, що з ним?
Вероніка, переселенка з Маріуполя:
«У мене в полоні чоловік. Третій рік вже. 17 травня 2022 року за наказом Головнокомандувача він вийшов у полон».
Людмила, мешканка Ірпеня:
«У мене в полоні син. Потрапив вже три року тому. Ніякої звісточки немає».
Дружини військовополонених, мами, родичі, друзі, знайомі, волонтерські об’єднання і просто небайдужі мешканці Ірпеня вийшли на акцію-нагадування про полонених та зниклих безвісти. Люди зібралися, щоб привернути увагу суспільства до долі героїв та разом боротися за їхнє повернення додому.
Альона, мешканка Ірпеня:
«У мене є знайомий, який у полоні. Мій чоловік військовий. І, не дай Боже, таке може статися з ним і я хочу, щоб у випадку чого, за нього так само боролися, як і ми за інших наших героїв».
Віктор, волонтер команди «Незламних»:
«Дуже важливо, якщо нас почують не лише в Україні, але й за кордоном теж. Там теж вирішуються серйозні питання і ці люди можуть повпливати на ситуацію».
Учасники акції створили живий ланцюг уздовж вулиці Університетської біля Центрального парку. Дорога в цей час була заповнена звуковими сигналами з автівок. Так свій голос підтримки віддавали ті, хто проїжджав поруч.
Таня, мешканка Ірпеня:
«Це справа кожного українця — підтримувати усіх, хто зараз знаходиться в полоні і родини тих, хто чекає полонених. Щоб вони знали, що вони не одні. Є небайдужий український народ, який чекає наших героїв додому».